У чиїх руках ключ від зростання українського експорту?

Розповідає голова Комітету ринку фінансових послуг та з питань соціальної відповідальності бізнесу при ТПП України Олег Лиховид

Тривалий час на шляху до розширення експорту було три ключових перешкоди. Перша – неповернення ПДВ.

Зараз можна констатувати: цю перешкоду практично усунуто. Характерно, що зробити це вдалося в результаті саме об’єднання зусиль бізнесу, якими був переломлений опір кіл, зацікавлених у схемах договірного повернення ПДВ. Вирішення проблеми з поверненням ПДВ – необхідна умова зростання українського експорту, але не достатня.

Ще одна проблема називається «Нас там ніхто не чекає», і про неї можна почути дуже часто. Причому в першу чергу від тих, хто мало що зробив, щоб дійсно з’явитися зі своїм товаром/послугою «там».

Із чим нас можуть чекати за кордоном?

Більшість наших підприємців мають досить туманне уявлення про те, як добиватися уваги до свого продукту на конкурентному ринку. Йдеться про горезвісний маркетинг, але про це пізніше. Ключовим фактором успіху будь-якого продукту є вдале співвідношення ціна – якість. А ось із цим справи йдуть, м’яко кажучи, не обнадійливо. Якість у переважної більшості наших компаній ще радянська, й її не компенсують навіть «ціни СРСР». Тим більше, що ціни є такими через украй низьку вартість праці. Але така конкурентна перевага в жодній країні не бувала довгостроковою.

Компанії по всьому світу вже давно впроваджують у себе концепції загального управління якістю (TQM – Total Quality Management) і ощадливого виробництва (Lean Production). Це дозволяє їм, по-перше, забезпечувати якість продукції, яку ми звикли називати світовою, по-друге – знижувати витрати на її виробництво, тобто собівартість і, відповідно, ціну. Серед власників наших підприємств тільки одиниці мають уявлення про вищенаведені концепції, не кажучи вже про їх впровадження в бізнес і отримання продукції з прийнятним співвідношенням ціна – якість.

Але такі підприємства в Україні є. І їх продукцію «там» цілком готові купувати. Розвиток експорту можливий тільки через розширення кола підприємств, у продукції яких горезвісне співвідношення відповідає світовому рівню. І держава тут ніяк не допоможе. Домогтися цього бізнес може тільки сам.

Як витягнути себе за волосся?

Для поліпшення співвідношення ціна – якість не в поодиноких випадках, а в широких масштабах корисним є післявоєнний досвід японських компаній. Саме тоді японські підприємці широко освоювали статистичні методи управління, що лягли в основу TQM. Так ось, це освоєння в широких масштабах здійснювалося шляхом активного обміну досвідом між підприємцями, чого у нас поки що немає. Є, звичайно, підприємницькі тусовки. Але вони більше схожі на взаємну демонстрацію крутизни або на кухонні розмови про політику, ніж на системний і осмислений обмін досвідом.

Як же просунути товар на експорт?

Але навіть товару з відмінним співвідношенням ціна – якість потрібно правильне позиціонування на ринку конкретної країни, куди підприємство хотіло б його просунути. І якщо у великої компанії достатньо ресурсів для просування і позиціонування своєї продукції на нових територіальних ринках, то для малого та середнього бізнесу це практично непосильне завдання. Багато хто чекає, що держава прийде на допомогу. Їм можна тільки поспівчувати. Держава добре вміє тільки віднімати.

Для цілей просування продукції малих і середніх підприємств найбільше підходить досвід німецького бізнесу. На ринки інших країн німецькі компанії виходять, так би мовити, колективно. Вони організовують спеціалізоване бізнес-об’єднання, так званий експортний пул. Його завдання – забезпечувати учасників необхідною інформацією (ринкова розвідка) про цікаві для них ринки, робити огляди споживачів і конкурентів на цих ринках, сприяти пошуку дистриб’юторів.

Отже, як це часто і буває, порятунок потопаючих – справа рук самих потопаючих. Таким чином, бізнес вирішить свої питання з підвищення експорту тільки діючи спільно й осмислено. Цим повинні б займатися бізнес-об’єднання з великою кількістю членів. Тим більше, перед очима працюють приклади Японії та Німеччині – країн, які зуміли не тільки піднятися фактично з попелу, а й вибудувати найпотужніші економіки.

Хто підтримає український експорт?

Вирішення проблеми (не) повернення ПДВ додало серйозні стимули нарощування нашим бізнесом експорту. Працююче цільове об’єднання малого та середнього бізнесу для сприяння експорту – експортний пул – підтримає просування товарів і послуг за кордон. А істотним каталізатором такого просування буде спеціальне фінансування та страхування ризиків на незнайомих ринках.

Давно, вже років 20, можна чути розмови про створення державного фінансово-кредитного експортного агентства. Навіть рішення якесь недавно ухвалили. Але сьогодні у держави елементарно грошей немає на нього.

У ході цих розмов постійно згадується зарубіжний досвід. Проте, за тим же кордоном далеко не в усіх країнах функції кредитно-страхової підтримки експорту виконує саме держава. Це і зрозуміло: фінансування та страхування – це повсюдно звичайний бізнес. А який із держави бізнесмен відомо давно. Та й головні функції держави інші: правопорядок, безпека, захист і оборона території та суспільства, некомерційна інфраструктура. Дай, Боже, нашій державі впоратися хоч із цим.

Логічно, коли будь-які утворення, які мають щось підтримувати (в тому числі експорт), створюють саме ті, кого вони будуть підтримувати. Тим більше, що в даному випадку йдеться про експортерів, тобто успішний бізнес, а не про спілку вдів і сиріт. Тобто, висновок є очевидним: експортери самі в змозі підтримати розвиток експорту. Необхідно тільки те, про що сказано на початку замітки: звільнити їхні руки від кайданів неповерненого ПДВ, а їм самим організуватися в експортний пул для освоєння нових ринків.

Але залишається питання: де ж гроші? Вирішується воно також за допомогою самоорганізації. Тільки доведеться взяти до уваги пару обставин.

1. Не варто при міркуванні про фінансування одразу гортати банківський довідник. По-перше, цунамі, що прокотилося банківським сектором, і накопичені у них же неякісні активи сильно охолодили їх бажання кредитувати реальний сектор. Усе це доповнили держава і Нацбанк, що висмоктують із комерційних банків залишки ліквідності. Система хвора, і розраховувати на активне фінансування з її боку поки не доводиться. Навіть якщо б громадяни раптом разом повернули всі свої депозити в банки, не факт, що ті не сплавили б їх у держоблігації або депозитні сертифікати НБУ.

По-друге, чинне законодавство цілком допускає реалізацію функції фінансування і через небанківські канали: інвестиційні фонди, облігаційні позики. Більше того, ці канали можуть бути чітко обмежені рамками фінансування саме експорту. Це вбереже залучені ресурси від зливу в держскарбницю або на валютний ринок, що неможливо при роботі через універсальну фінансово-кредитну установу – комерційний банк.

Таким чином, прямий шлях до цільового фінансування експорту – використання спеціалізованого інвестиційного фонду. Проте, тут виникає друга обставина.

2. Самоорганізація експортерів. Саме за допомогою цього інституту вони можуть вирішити питання не тільки проникнення на нові ринки, а й фінансування експорту. Та й страхування теж. Тому що нашим страховим компаніям для надання цієї послуги елементарно не вистачає фондування таких ризиків.

Уважний читач скаже: що ж це експортери самі себе будуть фінансувати, тільки через якийсь фонд? І так і ні. Так, тому що починати капіталізувати цей спеціалізований фонд необхідно буде саме експортерам. Адже затівається це все в їхніх інтересах. А ні, тому що наш внутрішній інвестор, перш за все населення, з превеликим задоволенням візьме участь у доходах від експорту. І гроші у цього інвестора є. А то куди ж він подів врятовані (кому вдалося) з банків і отримані з ФГВФО мільйони і навіть мільярди гривень? У вітчизняні банки вони повернулися далеко не всі.

Питання в довірі до такого спеціалізованого фонду. Але недарма ж ми говорили про опору на самоорганізованих експортерів. Тут довго описувати, як через інститут самоорганізації успішні експортери зможуть забезпечити надійність фінансування їніх операцій. Але саме через такі інститути піднімалися економіки нинішніх розвинених країн. А держава як була, так і залишається дуже ненадійним гарантом. Можемо розпитати про це у вкладників ще Ощадбанку СРСР. Держава якщо і покриває свої гарантії при системних кризах, то виключно за рахунок знецінення національної валюти. Тобто повертає в кишеню громадянину ті гроші, які вийняла з іншої його кишені. По цій темі держава вже зробила все, що від неї вимагалося, – створила правовий механізм для функціонування спеціалізованого фонду, включаючи уникнення подвійного оподаткування для інвестора. А якщо у держави знайдуться кошти, то вона може виступити інвестором такого фонду і навіть взяти участь в управлінні ним, але поряд із іншими інвесторами, включаючи тих же експортерів. Ось це і буде дійсно приватно-публічне партнерство.

Висновок простий: та галузь, підприємства якої швидше самоорганізуються для розвитку свого експорту, швидше й отримає всі «пряники» від цього розвитку.

Як реально цього досягти, це, очевидно, окрема тема. Але в результатах досліджень світових економістів і соціологів за останні приблизно 30 років йдеться про базисні передумови і необхідні умови для самоорганізації підприємств, і що для цього слід робити. Тож треба вчитися.

Events

НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКСПОРТНИЙ ФОРУМ
4 червня | 2018 | 09:00-18:00
ТПП України, вул. Велика Житомирська, 33
Агрикруиз
8 червня | 2018
Лайнер Rosa Victoria, м. Київ, Україна
I Ukrainian SME Forum ’18
13 – 16 вересня | 2018
КВЦ ПАРКОВИЙ
Ukrainian Energy Week ’18
2-4 жовтень | 2018
м. Київ, Україна
НАЦІОНАЛЬНИЙ ВИНОРОБНИЙ ФОРУМ
4 червня | 2018 | 09:00-18:00
ТПП України, вул. Велика Житомирська, 33